Я не понимаю тебя... мы не вместе... ты существуешь отдельно от меня. Где-то в своем мире где центр вселенной это ты и плохое поведение окружающих это их проблемы. Знаешь, да я виновата, возможно безгранично виновата перед тобой, но я не вижу смысла в том что ты делаешь или говоришь. Ти думаешь что если я тебя не упрекаю, не обижаюсь то просто потому что ты такой идеальный?- нет. Просто для меня понимание стоит превыше всех обид. Ты заставляешь задуматься нужны ли мне эти отношения?

Бувають життєві ситуації коли ти не знаєш як себе веести. Коли кожен твій рух може призвести до наслідків які тебе зовсім не влаштовують. Коли ти відкрито зробив помилку і жахливість такої помилки не дає тобі змоги жити.

Мені тебе не вистачає. Чому? Я не знаю... Наші стосунки, ще не перейшли грані довіри коли людей зближає щось відверто особисте, потаємне, іноді жахливе і непристойне...
Чомусь наше спілкування більш вагоме за спілкування з друзями, рідними, близькими людьми... воно інше. Воно змушує серце відчувати, виникає відчуття насолоди часу, я забуваю весь навколишній світ з тобою і хочеться бути з тобою вічність. Хвилина прощання з тобою недоречна бо душа не хоче усвідомлювати, що за декілька секунд тебе вже поруч не буде. Ти йдеш... І тут я раптово усвідомлюю, що забула тобі щось розповісти, про щось нагадати. Рука тягнеться до телефону, а душа знов наповнюється моментом очікування твого голосу...
Чому тоді я знаходжу моменти для суперечок, хибних висновків, дурощів? Мене тягне на розмову і я забуваю про ті секунди цілковитого щастя. Коли приходить усвідомлення то я всеж не можу гарантувати, що це не повториться. Що з цим робити? Я можу сказати, що це моя природа- але вірити я в це не хочу(бо приносити тобі страждання-це різати навпілсебе, це постійні докори і постійне бажання вибачитись і прийняти цей біль на себе, хоч я його і зробила). Знати що ти для мене? Чи що я для тебе- мабуть це незбагненно. Бути разом чи розійтись і ці сутички між нами навіки припиняться? Що ти обереш після того, що я вчинила? Я не знаю виходу... я не знаю як з тобою заговорити... я не знаю чи пробачиш ти мене... я не знаю чи потрібне це тобі... я не знаю як тобі боляче... Я не права, не права до кінця. Я збентежена і мені соромно за себе... вчора мною керувало лише бажання залишити тебе, побути з тобою поруч- і не розуміння чого ти не хочеш того зробити. Я була в станні відчаю і кожної секунди з моїх очей могли политись сльзи, але хіба має це вагу... особливо для тебе зараз. Я не права... я певнена ти зробиш правильне рішення і я його прийму в будь-якому разі.